Тема 7. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках математики
Зміст
1. Теоретичні основи системи роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів 2. Розвиток мислення учнів 3. Основні рівні мислиневої діяльності школярів 4.Формування мотивів навчання
1. Теоретичні основи системи роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів
У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті зазначено, що система освіти має забезпечувати всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів та потреб, сучасного світогляду, навичок самостійного наукового пізнання, оволодіння засобами практичної та пізнавальної діяльності. Ці завдання реалізовуються в школі під час вивчення учнями різних предметів. Як свідчить аналіз шкільної практики, інформаційне навантаження школярів з фізики досить велике, що спричиняє зниження в учнів пізнавального інтересу, розвитку творчого потенціалу особистості, пасивність під час навчання. У той же час ефективність навчального процесу значною мірою залежить від активності школярів під час сприймання і засвоєння матеріалу: від напруженої роботи їх уяви, пам’яті, мислення, інтересу до предметів і явищ, які вивчаються. Вивчення різних підходів до проблеми розвитку творчого потенціалу особистості, активізації пізнавальної діяльності учнів у школі показало, що на сучасному етапі не всі її аспекти достатньо вивчені, відсутні комплексні дослідження активізації пізнавальної діяльності школярів. Це значною мірою знижує ефективність навчально-виховного процесу з даного предмета. Актуальність проблеми розвитку творчого потенціалу особистості згідно модернізації освітнього процесу в умовах школи, активізації пізнавальної діяльності школярів, її теоретичне й практичне значення потребують спеціальних досліджень. Актуальність їх полягає в тому, що вони: забезпечують умови для розвитку особистості;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
2
сприяють цілеспрямованому і системному засвоєнню учнями навчального матеріалу; роблять можливим нестандартний підхід до структури уроку, де домінуючими є дослідницька діяльність , творчість, новаторський пошук; сприяють інтелектуальному і духовному вдосконаленню учнів. Сьогодні перед школою поставлені задачі формування нової людини, підвищення її творчої активності. Традиційна школа направлена на удосконалення інформаційно-рецептурної системи навчання, не дає можливості в повній мірі розвивати інтелектуальний потенціал особистості, в ній продовжує панувати не мислячодіяльний, а традиційний знаннісно-інформаційно-рецептурний підхід , адресований до пам’яті учня, який не збирає особисту освіту в природоорганізовану цільну систему. Головне зараз – озброюючи знаннями, виховати інтелектуально розвинену особистість, яка прагне до пізнання. В зв’язку з цим сучасні вимоги до уроку ставлять перед учителем задачу планомірного розвитку особистості шляхом включення в активну навчально-пізнавальну діяльність. Одного разу відомого фізика Альберта Ейнштейна спитали : «Як робляться відкриття?». Ейнштейн відповів: «А так: всі знають, що цього не можна. І раптом з’являється така людина, яка не знає, що цього не можна. Вона і робить відкриття». Звичайно це був лише жарт. Але все ж, імовірно, Ейнштейн вкладав у нього глибокий смисл. Може він натякав, в тому числі і на власне відкриття більш правильної і точної картини світостворення, викладене ним в знаменитій теорії відносності. Можливо геній висловив свою серйозну думку в жартівливій формі. Справа не в тому, щоб «не знати». Знати треба! А справа в тому, щоб «сумніватися», не брати на віру все. В даний час дослідження вчених переконливо показали, що можливості людей, яких зазвичай називають талановитими, геніальними – не аномалія, а норма. Задача полягає лише в тому, щоб розкріпостити мислення людини, підвищити коефіцієнт його корисної дії, нарешті, використати ті великі можливості, які дала йому природа, і про існування яких багато хто з них підчас і не підозрюють. Тому особливо гостро в останні роки стає питання про формування загальних прийомів пізнавальної діяльності. Пізнавальний інтерес – вибіркова направленість особистості на предмети і явища оточуючої дійсності. Ця направленість характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, більш глибоких і повних знань. Систематично укріплюючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес стає основою позитивного відношення до навчання. Пізнавальний інтерес носить пошуковий характер.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
3
Під його впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які він сам постійно і активно шукає. При цьому пошукова діяльність школяра відбувається з захопленням, він відчуває емоційний підйом, радість від удачі. Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів – мислення, уяви, пам’яті, уваги, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливу активність і направленість. Пізнавальний інтерес виступає перед нами і як сильний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджує – «Смертельний гріх учителя – бути нудним». Коли дитина вчиться з-під палки, вона доставляє вчителю масу клопотів і смутку, коли ж дитина вчиться з охотою, то справа йде зовсім по – іншому. Активізація пізнавальної діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і закріплювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий момент навчання, і як стійку рису особистості, і як потужний засіб виховуючого навчання, підвищення його якості. І, звичайно ж, велику роль в цьому відіграє фізичний експеримент. Навчальний фізичний експеримент є одночасно джерелом знань, методом навчання і засобом активізації пізнавальної діяльності учнів.
2. Розвиток мислення учнів
Будь-яка діяльність людини має певну мету. Основна мета роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів – розвиток їх творчих здібностей. Досягнення цієї мети дозволяє вирішити більшість задач навчання: забезпечити міцні і усвідомлені знання вивченого матеріалу; підготувати учнів до активної участі в виробничій діяльності, вмінню самостійно поповнювати знання; втілювати в життя науково-технічні рішення; освоювати нові спеціальності; дати вищим навчальним закладам країни добре підготовлених абітурієнтів, здібних творчо опанувати вибрану спеціальність. Всі здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Це твердження – ведучий принцип радянської психології. Нема іншого шляху розвитку пізнавальних здібностей учнів, окрім організації їх активної діяльності. Вміле застосування прийомів та методів, які забезпечують високу активність учнів у навчанні, їх самостійність у навчальному пізнанні, є засобом розвитку пізнавальних здібностей школярів. Таким чином, розвиток творчих пізнавальних здібностей – мета діяльності вчителя, а застосування різних прийомів активізації є засобом досягнення цієї мети.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
4
Розуміння цього важливо для вчителя. Турбуючись про розвиток учнів, необхідно частіше використовувати активні методи навчання. Але одночасно необхідно усвідомлювати чи ці методи і прийоми є оптимальними, чи відповідають даному розвитку учнів і задачі подальшого удосконалення їх пізнавальних умінь. Застосовуючи ті чи інші методи і прийоми активізації, необхідно завжди враховувати наявний рівень розвитку пізнавальних здібностей учнів. Складніші пізнавальні задачі можна задавати лише тим учням, які володіють високим рівнем розвитку пізнавальних здібностей. Задачі, не співвідносні з рівнем розвитку пізнавальних сил учня, що перевищують можливості учнів, які пред’являють до нього вимоги, значно випереджального рівня його розвитку, не можуть відіграти позитивну роль у навчанні. Вони підривають в учня віру в свої сили і здібності. Ще К. Д. Ушинський писав: «Викладання будь-якого предмету повинно йти таким шляхом, щоб на долю вихованця залишалось стільки роботи , скільки зможуть подолати його молоді сили». Необхідність співвідношення завдань, які пред’являють учню, з рівнем його розвитку витікає з теорії мислення. Радянський психолог С. Л. Рубінштейн неодноразово звертав увагу на те, що «кожний акт засвоєння тих чи інших знань передумовлює в якості своїх внутрішніх умов відповідну продвинутість мислення, необхідного для їх засвоєння». Другий радянський психолог Л. С. Виготський вважав, що навчання носить розвивальний характер тоді, коли воно лежить в зоні ближнього розвитку дитини. Під зоною ближнього розвитку він розумів ті розумові операції, які дитина ще не може проробити самостійно, але які посильні їй при невеликій допомозі зі сторони. На його думку :«Зона ближнього розвитку дитини – це відстань між рівнем її актуального розвитку, визначений з допомогою задач, які розв’язуються самостійно, і рівнем можливого розвитку дитини, який визначається з допомогою задач, які вирішує дитина під керівництвом дорослих і в співпраці з більш розумними його товаришами». Все це дозволяє зробити висновок, що розвиток пізнавальних здібностей учнів – тривалий процес. Система роботи вчителя по активізації навчальної діяльності школярів повинна будуватися з урахуванням поступового, планомірного і ціленаправленого досягнення бажаної мети – розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів. Що представляє собою система роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів? Які ведучі напрямки цієї роботи? Які її етапи? Які прийоми і методи навчання можуть використовуватися на кожному етапі? Для щоб відповісти на ці питання, необхідно подальший теоретичний аналіз проблеми. Будь-яка діяльність людини (не тільки пізнавальна) складається з окремих дій, а самі дії можна розкласти на окремі операції.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
5
Учні в процесі пізнавальної діяльності здійснюють окремі дії: слухають пояснення вчителя, читають підручник і додаткову літературу, розв’язують задачі, виконують експериментальні завдання і т.д. Кожну із вказаних дій можна розкласти на окремі операції, в якості яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприйняття, представлення, мислення, пам’ять, уява і т.д. Серед усіх пізнавальних психічних процесів ведучим є мислення . Дійсно, мислення є супутником для всіх інших пізнавальних процесів і часто визначає характер і якість. Очевидний, наприклад, зв’язок між мисленням і пам’яттю. Пам’ять тим повніше і краще утримує суттєві якості предметів і зв’язки між ними, чим глибше осмислені вони в процесі вивчення. Але мислення впливає і на всі інші пізнавальні процеси. Наприклад, характерною рисою сприйняття є осмисленість. Сприйняття у людини тісно пов’язане з мисленням, з поняттям сутності предметів. Свідомо сприйняти предмет – це значить подумки назвати його, тобто віднести сприйнятий предмет до окремої групи, класу предметів , узагальнити його в слові. Навіть при виді незнайомого предмету ми стараємося вловити його схожість зі знайомими нам об’єктами, віднести його до деякої категорії. Звідси випливає, що активізувати пізнавальну діяльність учнів в процесі навчання – це значить перш за все активізувати їх мислення. Важливість цієї задачі неодноразово підкреслював видатний радянський психолог С.Л.Рубінштейн : « Важливою справою (навчання) є виховання мислення, здатності не тільки володіти фіксованими операціями, прийомами, які включають по раніше заданим ознаках, але і відкривати нові зв’язки, відкривати нові прийоми, приходити до рішення нових задач». Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів – це означає формування у них мотивів навчання. Школярі повинні не тільки навчатися розв’язувати пізнавальні задачі, у них повинно розвиватися бажання розв’язувати ці задачі. Виховання в учнів мотивів навчання в даний час ( в умовах здійснення загальної середньої освіти) є однією з головних задач школи. В період переходу до загальної середньої освіти відповідальність учителя за формування необхідного рівня мотивації і діяльності школярів зростає. Такі фактори, як інтерес учнів до предмету , їх пізнавальна активність , бажання вчитися, відчуття радості перед кожним уроком, жадання нових знань варто розглядати як важливий показник якості роботи вчителя. Задача формування в учнів мотивів навчання нерозривно зв’язана з задачею розвитку мислення і є мотивом її розв’язку. Дійсно, як і всяка друга діяльність, мислення визивається потребами. Тому, не виховуючи, не збуджуючи пізнавальних потреб, у учнів неможливо розвивати і їх мислення.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
6
Отже, прийоми і методи активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні, які використовує вчитель, повинні передбачати поступовий, цілеспрямований і планомірний розвиток мислення учнів і одночасно формувати у них мотиви вчення. Розглянемо кожний із аспектів конкретніше.
3. Основні рівні мислиневої діяльності школярів
Для системи роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні дуже важливо мати на увазі, що в мислячій діяльності школярів можна виділити три рівні : рівень поняття, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення. Формування понятійного рівня являється підготовкою учнів для самостійної роботи з різними інформаційними джерелами. Поняття Поняття –це аналітико-синтетична діяльність, направлена на засвоєння готової інформації, яку дає вчитель або книжка. В ході викладення нового матеріалу вчитель не тільки сповіщає нові факти, він аналізує результати дослідів, будує теоретичні доведення, виводить нові твердження. Його викладення можуть включати абстраговане, узагальнене, порівняне, класифікацію, означення і т.д. Всі мислячі операції ( аналіз, синтез, абстракція, узагальнення), прийоми логічної діяльності (порівняння, класифікації, означення ), прийоми логічного доведення в ході пояснення матеріалу вчитель виконує сам. Перед учнями стоїть більш проста задача: прослідкувати за ходом та результатами проведеного вчителем аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння і т.д., прослідкувати за логічністю, доводом висновку. Все це потребує від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності. Розумова активність потрібна також і при вивченні тексту. Необхідно виділити головну думку параграфа, простежити за переконливістю її обґрунтування, з'ясувати логіку міркувань, послідовність і етапи виведення формули, співвіднести конкретні приклади і факти з положенням, яке доводиться і так далі. Оскільки пояснення вчителя буває зазвичай розраховано на рівень розвитку конкретного класу, а в підручнику це зробити неможливо, то, як правило, засвоєння тексту підручника вимагає від учнів великих розумових зусиль за підручником, чим засвоєння пояснення вчителя. Глибоке розуміння учнями матеріалу, що повідомляється, є умова засвоєння ними знань і одночасно школа розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей. Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних міркувань, аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення, досвід виконання різних розумових дій
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
7
(порівняння, зіставлення, зіставлення, класифікації, визначення і т. д.). Повторюючи міркування вчителя і підручника, учень наслідуючи їм, освоює прийоми розумової діяльності. Тому глибоке розуміння матеріалу учнями є передумовою самостійного рішення ними пізнавальних завдань, є першим рівнем їх пізнавальної активності. Система роботи по активізації пізнавальної діяльності повинна перш за все включати систему прийомів, що направляють розумову діяльність учнів в процесі сприйняття ними матеріалу, що викладається вчителем або в книзі. Необхідно також мати чітке уявлення про те, які прийоми пояснення матеріалу забезпечують найбільш глибоке засвоєння і сприяють більш усесторонньому розвитку мислення учнів. Вочевидь, вибір прийомів пояснення визначається рівнем розвитку учнів і характером матеріалу, що викладається, оскільки до викладу фізичних теорій, законів, понять можуть бути пред'явлені різні методологічні вимоги. Логічне мислення Під логічним мисленням розуміється процес самостійного вирішення пізнавальних завдань. На думку Пометун О. : «Загальна схема рішення всякої задачі полягає в співвідношенні умов завдання з її вимогами і аналізі умов і вимог через їх співвідношення один з одним... тобто є аналізом і синтезуванням в їх взаємному зв'язку і взаємозалежності». На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні уміти самостійно аналізувати об'єкти, що вивчаються, порівнювати їх властивості, порівнювати результати окремих дослідів, будувати узагальнені висновки, виконувати класифікацію, докази, пояснення, виводити формули, аналізувати їх, виявляти експериментальні залежності і так далі. Тому вчитель, організовуючи розумову діяльність учнів на даному рівні, повинен підбирати таким учням такі завдання, які передбачали б виконання одну з указаних розумових дій або їх різну сукупність. Чим більше самостійних дій повинні зробити учні в завданні при виконанні, тим воно складніше. Аби навчання в максимальній мірі сприяло розвитку учнів, пропоновані вчителем завдання повинні декілька випереджати їх рівень розвитку, лежати в зоні їх найближчого розвитку. Пометун О. також вважає , що «у міру того, як в процесі мислення складаються певні операції - аналізу, синтезу, узагальнення, у міру того, як вони генералізуються і закріплюються у індивіда, формується мислення як здатність, складається інтелект». Як розуміння, так і логічне мислення є аналітико-синтетичною діяльністю, проте між ними є істотні відмінності по їх джерелу, дидактичній функції і суб'єктивному переживанню.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
8
В процесі мислення учень самостійно (в ході аналітико-синтетичної діяльності) приходить до нових висновків. В процесі розуміння він з'ясовує сенс і несуперечність висновку, зробленого вчителем. При розумінні відбувається осмислення і засвоєння готового повідомлення, при мисленні виводиться нове знання. Розуміння і суб'єктивно представляється інакше, ніж логічне мислення. Суть розуміння - в пізнанні, усвідомленні, з'ясуванні і фіксації в свідомості учнів чогось нового в тому, що сприймається і засвоюється. Відмінність між мисленням і розумінням величезне. Учневі набагато легше простежити за логічністю висновку, його новизни, чим отримати цей висновок на основі власної аналітико-синтетичної діяльності. Прийомами розвитку мислення учнів на уроках фізики є: евристична бесіда, евристичні лабораторні роботи, логіко-пошукові завдання, деякі прийоми роботи з підручником і ін. Розвитку логічного мислення сприяють різного роду фізичні завдання, лабораторні роботи, роботи з дидактичним матеріалом і так далі Творче мислення Згідно з сучасними переконаннями, процес наукової творчості здійснюється в три етапи: I етап характеризується виникненням (в ході пізнання або практичної діяльності) проблемної ситуації, первинним аналізом її і формулюванням проблеми. II етап творчого процесу - етап пошуку шляху вирішення проблеми. Цей пошук здійснюється в ході детального аналізу проблеми на основі наявних знань. У разі потреби знання про об'єкт дослідження, що вивчається, можна поповнити, вивчаючи відповідну літературу або виконуючи необхідні експериментальні дослідження. Часто принцип рішення знаходять чисто логічно, строго доказово. Інколи об'єкт дослідження пізнається недостатньо, а знання про нього не лише неповні, але і суперечливі. В цьому випадку доказово вивести принцип вирішення проблеми, яка вирішується не вдається. На допомогу приходить інтуїція. При наполегливому дослідженні проблеми настає момент, коли принцип рішення убачається, хоча він ще не доведений (не встановлений експериментально, не виведений теоретично). III етап творчого пізнання - етап втілення знайденого (або вгаданого) принципу вирішення проблеми і його перевірка. На цьому етапі принцип рішення реалізується у вигляді певних результатів творчості: рішення нової задачі, обґрунтування і розробка конструкції, теорії і так далі Отримані результати перевіряють експериментально, погоджують з іншими теоретичними даними і так далі. Така коротка схема творчого пізнавального процесу. Насправді він набагато складніший. Первинне формулювання проблеми часто буває неадекватне завданню,
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
9
що стоїть; в ході дослідження доводиться перевіряти і відкидати багато помилкових гіпотез. Але детальніший розгляд цього питання не входить в наше завдання. Розглянута структура творчої пізнавальної діяльності дозволяє виділити істотні риси творчого мислення. Для творчого мислення характерні не лише розвиненість логічного мислення, широта знань, але і гнучкість, критичне мислення, швидкість актуалізації потрібних знань, здібність до вислову інтуїтивних думок, вирішення завдань в умовах неповної детермінованості. В навчальному процесі до творчих доцільно відносити всі ті завдання, принцип виконання яких не вказаний, а часто і не відомий таким учням явно. Він має бути сформульований ними самостійно, в ході аналізу завдання, на основі наявних знань і накопиченого досвіду при вирішенні нестандартних завдань. Виділені три рівні розумової діяльності можуть бути покладені в основу системи роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів. Вихідним моментом в цій роботі повинне стати забезпечення глибокого розуміння учнів навчального матеріалу, що викладається вчителем або в книзі (I рівень). Лише на тлі систематичної роботи, що забезпечує глибоке розуміння учнями матеріалу, можуть застосовуватися різні прийоми і завдання, що вимагають від учнів самостійного вирішення пізнавальних завдань уроку на II і III рівнях пізнавальної активності (тобто на основі логічного або творчого мислення).
4. Формування мотивів навчання
Мотиви, що спонукають до набуття знань, можуть бути різними. До них відносяться перш за все широкі соціальні мотиви: необхідно добре вчитися, аби в майбутньому опанувати бажану спеціальність, принести більше користі, почуття обов'язку, відповідальності перед колективом тощо. Проте, як показують дослідження, серед усіх мотивів навчання найдієвішим є інтерес до предмету. Інтерес до предмету усвідомлюється такими учнями раніше, ніж інші мотиви навчання, ним вони частіше керуються в своїй діяльності, він для них значиміший (має особову цінність) і тому є дієвим, реальним мотивом знань. З цього, звичайно, не витікає, що вчити школярам потрібно лише те, що їм цікаве. Пізнання – це праця, що вимагає великої напруги. Тому необхідно виховувати в учнів силу волі, уміння долати труднощі, щепити їм відповідальне відношення до своїх обов'язків. Але одночасно потрібно прагнути полегшувати їм процес пізнання, роблячи його привабливим. Ще К. Д. Ушинський писав: «... учення, позбавлене всякого інтересу і узяте лише силою примусу... вбиває в учневі охоту до навчання, без якого він далеко не піде». Під пізнавальним інтересом до предмету розуміється вибіркова спрямованість психічних процесів людини на об'єкти і явища
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
10
навколишнього світу, при якій спостерігається прагнення особи займатися саме даною областю. Інтерес - потужний спонукач активності особи, під його впливом всі психічні процеси протікають особливо інтенсивно і напружено, а діяльність стає захоплюючою і продуктивною. «Єство пізнавального інтересу в прагненні школяра проникнути в пізнавану область більш глибоко і грунтовно, в постійній спонуці займатися предметом свого інтересу». У формуванні пізнавального інтересу школярів можна виділити декілька етапів. Спочатку він виявляється у вигляді цікавості - природної реакції людини на все несподіване, інтригуючи. Цікавість, викликана несподіваним результатом досліду, цікавим фактом, приковує увагу і до даного уроку, і до матеріалу, що вивчається, але не переноситься на інші уроки. Це нестійкий, ситуативний інтерес. Вищою стадією інтересу є допитливість, коли учень проявляє бажання глибше розібратися, зрозуміти явище, що вивчається. В цьому випадку учень зазвичай активний на уроці, ставить вчителеві питання, бере участь в обговоренні результатів демонстрацій, наводить свої приклади, читає додаткову літературу, конструює прилади, самостійно проводить досліди тощо. Проте допитливість учня зазвичай не поширюється на вивчення всього предмету. Матеріал іншої теми, розділу може виявитися для нього «нудним», і інтерес до вивчення предмету зникає. Тому завдання полягає в тому, аби підтримувати допитливість і прагнути сформувати в учнів стійкість і інтерес до предмету, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, використовувані в ньому методи пошуку і доказів нових знань, в навчанні його захоплює сам процес збагнення нових знань, а самостійне вирішення проблем, нестандартних завдань приносить задоволення. Як всі психічні особливості особи, інтерес зароджується і розвивається в процесі діяльності. Оскільки пізнавальний інтерес виражається в прагненні глибоко вивчити даний предмет, вникнути в єство пізнаваного, то розвиток і становлення інтересу спостерігається в умовах розвиваючого навчання. Досвід самостійної діяльності сприяє тому, щоб цікавість і первинна допитливість переросли в стійку рису особи - пізнавальний інтерес. Як показують дослідження, дуже великий вплив на формування інтересів школярів роблять форми організації навчальної діяльності. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку, доказове пояснення матеріалу, чітка структура уроку, використання в навчальному процесі всіляких самостійних робіт, творчих завдань і так далі - все це є потужним засобом розвитку пізнавального інтересу. Школярі при такій організації навчального процесу переживають цілий ряд позитивних емоцій (радість при опануванні досконаліших способів діяльності, відчуття успіху при
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
11
глибшому пізнанні світу, відчуття власної гідності тощо), які сприяють підтримці і розвитку їх інтересу до предмету. Одним із засобів пробудження і підтримки пізнавального інтересу є створення в ході навчання проблемних ситуацій і розгортання на їх основі активної пошукової діяльності учнів. При створенні проблемних ситуацій вчитель протиставляє нові факти і спостереження системі знань, що склалася, і робить це в гострій, суперечливій формі. Протиріччя, що розкриваються, служать сильним спонукальним мотивом навчальної діяльності. Вони породжують прагнення зрозуміти суть, розкрити протиріччя. В цьому випадку активна пошукова діяльність учнів підтримується безпосереднім, глибоким, внутрішнім інтересом. Важливою умовою розвитку інтересу до предмету є стосунки між учнями і вчителем, які складаються в процесі навчання. Виховання пізнавального інтересу до предмету у школярів багато в чому залежить і від особи вчителя. Якими ж якостями повинен володіти вчитель, аби його стосунки з учнями сприяли появі і вияву цікавості до предмету? Як показують дослідження Р. І. Щукіної, ними перш за все є: — ерудиція вчителя, уміння пред'являти учням необхідні вимоги і послідовно ускладнювати пізнавальні завдання. Такі вчителі забезпечують в класі інтелектуальний настрій, залучають учнів до радості пізнання; — захопленість предметом і любов до роботи, уміння спонукати різних вирішень пізнавальних завдань учнів до пошуку; — доброзичливе відношення до учнів, що створює атмосферу повної довіри, співчутливості. Все це веде до того, що можна спокійно подумати, знайти причину помилки, порадіти своєму успіху і успіху товариша і т. д.; — педагогічний оптимізм - віра в учня, в його пізнавальні сили, уміння своєчасно побачити і підтримати слабкі, ледве помітні паростки пізнавального інтересу і тим спонукати бажання дізнаватися, вчитися. Р. І. Щукіна наголошувала на тому, що: «Наука є наука і нічого не носить в собі. Виховний же елемент лежить у викладанні наук, в любові вчителя до своєї науки і в люблячій передачі її, від учителя до учня. Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не заставляв учити, наука не виробить виховного впливу». Занижений рівень вимог до пізнавальної діяльності учнів, формальний підхід вчителя до своєї роботи, дратівливість вчителя ведуть до втрати в учнів інтересу до предмету, до конфлікту з учителем, до руйнування взаємного розуміння між учителем і учнями. Правильний стиль стосунків з учнями (діловий, захопливий, доброзичливий) - основа успіху педагогічної діяльності.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
12
Щоб пробудити і розвинути інтерес до фізики, вчитель повинен любити свій предмет, розглядати виховання учнів і навчання їх фізиці як високий суспільний обов'язок, співвідносити завдання навчання і виховання учнів з соціальноекономічними завданнями суспільства і у всіх своїх діях і вчинках проявляти себе як особа, що володіє активною життєвою позицією. Отже, формування інтересу школярів до предмету - складний процес, що передбачає використання різних прийомів в системі засобів розвиваючого навчання і правильного стилю стосунків між вчителем і учнями.
Рекомендована література:
1. Л. А. Иванова. Активизация познавательной деятельности учащихся. - М: Просвещение ,1983- 118 с. 2. Н. М. Зверева. Активизация мышления учащихся на уроках. - М: Просвещение, 1980 – 260 с. 3. Півень Л. М. Активізація пізнавальної діяльності школярів шляхом використання інтерактивних методів навчання / Л. М. Півень. – Миколаїв, 2003.– 36 с. 4. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136. 5. Пометун О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання : наук.- метод. посіб. /Пометун О., Пироженко Л. – К. : А.С.К., 2004. – 192 с.
Контрольні запитання:
1. Назвіть основні рівні мислиневої діяльності школярів. 2. Якими якостями повинен володіти вчитель, аби його стосунки з учнями сприяли прояву цікавості до навчального предмету? 3. Назвіть мотиви, що спонукають учнів до набуття знань, умінь і навичок
Зміст
1. Теоретичні основи системи роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів 2. Розвиток мислення учнів 3. Основні рівні мислиневої діяльності школярів 4.Формування мотивів навчання
1. Теоретичні основи системи роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів
У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті зазначено, що система освіти має забезпечувати всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів та потреб, сучасного світогляду, навичок самостійного наукового пізнання, оволодіння засобами практичної та пізнавальної діяльності. Ці завдання реалізовуються в школі під час вивчення учнями різних предметів. Як свідчить аналіз шкільної практики, інформаційне навантаження школярів з фізики досить велике, що спричиняє зниження в учнів пізнавального інтересу, розвитку творчого потенціалу особистості, пасивність під час навчання. У той же час ефективність навчального процесу значною мірою залежить від активності школярів під час сприймання і засвоєння матеріалу: від напруженої роботи їх уяви, пам’яті, мислення, інтересу до предметів і явищ, які вивчаються. Вивчення різних підходів до проблеми розвитку творчого потенціалу особистості, активізації пізнавальної діяльності учнів у школі показало, що на сучасному етапі не всі її аспекти достатньо вивчені, відсутні комплексні дослідження активізації пізнавальної діяльності школярів. Це значною мірою знижує ефективність навчально-виховного процесу з даного предмета. Актуальність проблеми розвитку творчого потенціалу особистості згідно модернізації освітнього процесу в умовах школи, активізації пізнавальної діяльності школярів, її теоретичне й практичне значення потребують спеціальних досліджень. Актуальність їх полягає в тому, що вони: забезпечують умови для розвитку особистості;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
2
сприяють цілеспрямованому і системному засвоєнню учнями навчального матеріалу; роблять можливим нестандартний підхід до структури уроку, де домінуючими є дослідницька діяльність , творчість, новаторський пошук; сприяють інтелектуальному і духовному вдосконаленню учнів. Сьогодні перед школою поставлені задачі формування нової людини, підвищення її творчої активності. Традиційна школа направлена на удосконалення інформаційно-рецептурної системи навчання, не дає можливості в повній мірі розвивати інтелектуальний потенціал особистості, в ній продовжує панувати не мислячодіяльний, а традиційний знаннісно-інформаційно-рецептурний підхід , адресований до пам’яті учня, який не збирає особисту освіту в природоорганізовану цільну систему. Головне зараз – озброюючи знаннями, виховати інтелектуально розвинену особистість, яка прагне до пізнання. В зв’язку з цим сучасні вимоги до уроку ставлять перед учителем задачу планомірного розвитку особистості шляхом включення в активну навчально-пізнавальну діяльність. Одного разу відомого фізика Альберта Ейнштейна спитали : «Як робляться відкриття?». Ейнштейн відповів: «А так: всі знають, що цього не можна. І раптом з’являється така людина, яка не знає, що цього не можна. Вона і робить відкриття». Звичайно це був лише жарт. Але все ж, імовірно, Ейнштейн вкладав у нього глибокий смисл. Може він натякав, в тому числі і на власне відкриття більш правильної і точної картини світостворення, викладене ним в знаменитій теорії відносності. Можливо геній висловив свою серйозну думку в жартівливій формі. Справа не в тому, щоб «не знати». Знати треба! А справа в тому, щоб «сумніватися», не брати на віру все. В даний час дослідження вчених переконливо показали, що можливості людей, яких зазвичай називають талановитими, геніальними – не аномалія, а норма. Задача полягає лише в тому, щоб розкріпостити мислення людини, підвищити коефіцієнт його корисної дії, нарешті, використати ті великі можливості, які дала йому природа, і про існування яких багато хто з них підчас і не підозрюють. Тому особливо гостро в останні роки стає питання про формування загальних прийомів пізнавальної діяльності. Пізнавальний інтерес – вибіркова направленість особистості на предмети і явища оточуючої дійсності. Ця направленість характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, більш глибоких і повних знань. Систематично укріплюючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес стає основою позитивного відношення до навчання. Пізнавальний інтерес носить пошуковий характер.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
3
Під його впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які він сам постійно і активно шукає. При цьому пошукова діяльність школяра відбувається з захопленням, він відчуває емоційний підйом, радість від удачі. Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів – мислення, уяви, пам’яті, уваги, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливу активність і направленість. Пізнавальний інтерес виступає перед нами і як сильний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджує – «Смертельний гріх учителя – бути нудним». Коли дитина вчиться з-під палки, вона доставляє вчителю масу клопотів і смутку, коли ж дитина вчиться з охотою, то справа йде зовсім по – іншому. Активізація пізнавальної діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і закріплювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий момент навчання, і як стійку рису особистості, і як потужний засіб виховуючого навчання, підвищення його якості. І, звичайно ж, велику роль в цьому відіграє фізичний експеримент. Навчальний фізичний експеримент є одночасно джерелом знань, методом навчання і засобом активізації пізнавальної діяльності учнів.
2. Розвиток мислення учнів
Будь-яка діяльність людини має певну мету. Основна мета роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів – розвиток їх творчих здібностей. Досягнення цієї мети дозволяє вирішити більшість задач навчання: забезпечити міцні і усвідомлені знання вивченого матеріалу; підготувати учнів до активної участі в виробничій діяльності, вмінню самостійно поповнювати знання; втілювати в життя науково-технічні рішення; освоювати нові спеціальності; дати вищим навчальним закладам країни добре підготовлених абітурієнтів, здібних творчо опанувати вибрану спеціальність. Всі здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Це твердження – ведучий принцип радянської психології. Нема іншого шляху розвитку пізнавальних здібностей учнів, окрім організації їх активної діяльності. Вміле застосування прийомів та методів, які забезпечують високу активність учнів у навчанні, їх самостійність у навчальному пізнанні, є засобом розвитку пізнавальних здібностей школярів. Таким чином, розвиток творчих пізнавальних здібностей – мета діяльності вчителя, а застосування різних прийомів активізації є засобом досягнення цієї мети.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
4
Розуміння цього важливо для вчителя. Турбуючись про розвиток учнів, необхідно частіше використовувати активні методи навчання. Але одночасно необхідно усвідомлювати чи ці методи і прийоми є оптимальними, чи відповідають даному розвитку учнів і задачі подальшого удосконалення їх пізнавальних умінь. Застосовуючи ті чи інші методи і прийоми активізації, необхідно завжди враховувати наявний рівень розвитку пізнавальних здібностей учнів. Складніші пізнавальні задачі можна задавати лише тим учням, які володіють високим рівнем розвитку пізнавальних здібностей. Задачі, не співвідносні з рівнем розвитку пізнавальних сил учня, що перевищують можливості учнів, які пред’являють до нього вимоги, значно випереджального рівня його розвитку, не можуть відіграти позитивну роль у навчанні. Вони підривають в учня віру в свої сили і здібності. Ще К. Д. Ушинський писав: «Викладання будь-якого предмету повинно йти таким шляхом, щоб на долю вихованця залишалось стільки роботи , скільки зможуть подолати його молоді сили». Необхідність співвідношення завдань, які пред’являють учню, з рівнем його розвитку витікає з теорії мислення. Радянський психолог С. Л. Рубінштейн неодноразово звертав увагу на те, що «кожний акт засвоєння тих чи інших знань передумовлює в якості своїх внутрішніх умов відповідну продвинутість мислення, необхідного для їх засвоєння». Другий радянський психолог Л. С. Виготський вважав, що навчання носить розвивальний характер тоді, коли воно лежить в зоні ближнього розвитку дитини. Під зоною ближнього розвитку він розумів ті розумові операції, які дитина ще не може проробити самостійно, але які посильні їй при невеликій допомозі зі сторони. На його думку :«Зона ближнього розвитку дитини – це відстань між рівнем її актуального розвитку, визначений з допомогою задач, які розв’язуються самостійно, і рівнем можливого розвитку дитини, який визначається з допомогою задач, які вирішує дитина під керівництвом дорослих і в співпраці з більш розумними його товаришами». Все це дозволяє зробити висновок, що розвиток пізнавальних здібностей учнів – тривалий процес. Система роботи вчителя по активізації навчальної діяльності школярів повинна будуватися з урахуванням поступового, планомірного і ціленаправленого досягнення бажаної мети – розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів. Що представляє собою система роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів? Які ведучі напрямки цієї роботи? Які її етапи? Які прийоми і методи навчання можуть використовуватися на кожному етапі? Для щоб відповісти на ці питання, необхідно подальший теоретичний аналіз проблеми. Будь-яка діяльність людини (не тільки пізнавальна) складається з окремих дій, а самі дії можна розкласти на окремі операції.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
5
Учні в процесі пізнавальної діяльності здійснюють окремі дії: слухають пояснення вчителя, читають підручник і додаткову літературу, розв’язують задачі, виконують експериментальні завдання і т.д. Кожну із вказаних дій можна розкласти на окремі операції, в якості яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприйняття, представлення, мислення, пам’ять, уява і т.д. Серед усіх пізнавальних психічних процесів ведучим є мислення . Дійсно, мислення є супутником для всіх інших пізнавальних процесів і часто визначає характер і якість. Очевидний, наприклад, зв’язок між мисленням і пам’яттю. Пам’ять тим повніше і краще утримує суттєві якості предметів і зв’язки між ними, чим глибше осмислені вони в процесі вивчення. Але мислення впливає і на всі інші пізнавальні процеси. Наприклад, характерною рисою сприйняття є осмисленість. Сприйняття у людини тісно пов’язане з мисленням, з поняттям сутності предметів. Свідомо сприйняти предмет – це значить подумки назвати його, тобто віднести сприйнятий предмет до окремої групи, класу предметів , узагальнити його в слові. Навіть при виді незнайомого предмету ми стараємося вловити його схожість зі знайомими нам об’єктами, віднести його до деякої категорії. Звідси випливає, що активізувати пізнавальну діяльність учнів в процесі навчання – це значить перш за все активізувати їх мислення. Важливість цієї задачі неодноразово підкреслював видатний радянський психолог С.Л.Рубінштейн : « Важливою справою (навчання) є виховання мислення, здатності не тільки володіти фіксованими операціями, прийомами, які включають по раніше заданим ознаках, але і відкривати нові зв’язки, відкривати нові прийоми, приходити до рішення нових задач». Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів – це означає формування у них мотивів навчання. Школярі повинні не тільки навчатися розв’язувати пізнавальні задачі, у них повинно розвиватися бажання розв’язувати ці задачі. Виховання в учнів мотивів навчання в даний час ( в умовах здійснення загальної середньої освіти) є однією з головних задач школи. В період переходу до загальної середньої освіти відповідальність учителя за формування необхідного рівня мотивації і діяльності школярів зростає. Такі фактори, як інтерес учнів до предмету , їх пізнавальна активність , бажання вчитися, відчуття радості перед кожним уроком, жадання нових знань варто розглядати як важливий показник якості роботи вчителя. Задача формування в учнів мотивів навчання нерозривно зв’язана з задачею розвитку мислення і є мотивом її розв’язку. Дійсно, як і всяка друга діяльність, мислення визивається потребами. Тому, не виховуючи, не збуджуючи пізнавальних потреб, у учнів неможливо розвивати і їх мислення.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
6
Отже, прийоми і методи активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні, які використовує вчитель, повинні передбачати поступовий, цілеспрямований і планомірний розвиток мислення учнів і одночасно формувати у них мотиви вчення. Розглянемо кожний із аспектів конкретніше.
3. Основні рівні мислиневої діяльності школярів
Для системи роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні дуже важливо мати на увазі, що в мислячій діяльності школярів можна виділити три рівні : рівень поняття, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення. Формування понятійного рівня являється підготовкою учнів для самостійної роботи з різними інформаційними джерелами. Поняття Поняття –це аналітико-синтетична діяльність, направлена на засвоєння готової інформації, яку дає вчитель або книжка. В ході викладення нового матеріалу вчитель не тільки сповіщає нові факти, він аналізує результати дослідів, будує теоретичні доведення, виводить нові твердження. Його викладення можуть включати абстраговане, узагальнене, порівняне, класифікацію, означення і т.д. Всі мислячі операції ( аналіз, синтез, абстракція, узагальнення), прийоми логічної діяльності (порівняння, класифікації, означення ), прийоми логічного доведення в ході пояснення матеріалу вчитель виконує сам. Перед учнями стоїть більш проста задача: прослідкувати за ходом та результатами проведеного вчителем аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння і т.д., прослідкувати за логічністю, доводом висновку. Все це потребує від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності. Розумова активність потрібна також і при вивченні тексту. Необхідно виділити головну думку параграфа, простежити за переконливістю її обґрунтування, з'ясувати логіку міркувань, послідовність і етапи виведення формули, співвіднести конкретні приклади і факти з положенням, яке доводиться і так далі. Оскільки пояснення вчителя буває зазвичай розраховано на рівень розвитку конкретного класу, а в підручнику це зробити неможливо, то, як правило, засвоєння тексту підручника вимагає від учнів великих розумових зусиль за підручником, чим засвоєння пояснення вчителя. Глибоке розуміння учнями матеріалу, що повідомляється, є умова засвоєння ними знань і одночасно школа розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей. Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних міркувань, аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення, досвід виконання різних розумових дій
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
7
(порівняння, зіставлення, зіставлення, класифікації, визначення і т. д.). Повторюючи міркування вчителя і підручника, учень наслідуючи їм, освоює прийоми розумової діяльності. Тому глибоке розуміння матеріалу учнями є передумовою самостійного рішення ними пізнавальних завдань, є першим рівнем їх пізнавальної активності. Система роботи по активізації пізнавальної діяльності повинна перш за все включати систему прийомів, що направляють розумову діяльність учнів в процесі сприйняття ними матеріалу, що викладається вчителем або в книзі. Необхідно також мати чітке уявлення про те, які прийоми пояснення матеріалу забезпечують найбільш глибоке засвоєння і сприяють більш усесторонньому розвитку мислення учнів. Вочевидь, вибір прийомів пояснення визначається рівнем розвитку учнів і характером матеріалу, що викладається, оскільки до викладу фізичних теорій, законів, понять можуть бути пред'явлені різні методологічні вимоги. Логічне мислення Під логічним мисленням розуміється процес самостійного вирішення пізнавальних завдань. На думку Пометун О. : «Загальна схема рішення всякої задачі полягає в співвідношенні умов завдання з її вимогами і аналізі умов і вимог через їх співвідношення один з одним... тобто є аналізом і синтезуванням в їх взаємному зв'язку і взаємозалежності». На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні уміти самостійно аналізувати об'єкти, що вивчаються, порівнювати їх властивості, порівнювати результати окремих дослідів, будувати узагальнені висновки, виконувати класифікацію, докази, пояснення, виводити формули, аналізувати їх, виявляти експериментальні залежності і так далі. Тому вчитель, організовуючи розумову діяльність учнів на даному рівні, повинен підбирати таким учням такі завдання, які передбачали б виконання одну з указаних розумових дій або їх різну сукупність. Чим більше самостійних дій повинні зробити учні в завданні при виконанні, тим воно складніше. Аби навчання в максимальній мірі сприяло розвитку учнів, пропоновані вчителем завдання повинні декілька випереджати їх рівень розвитку, лежати в зоні їх найближчого розвитку. Пометун О. також вважає , що «у міру того, як в процесі мислення складаються певні операції - аналізу, синтезу, узагальнення, у міру того, як вони генералізуються і закріплюються у індивіда, формується мислення як здатність, складається інтелект». Як розуміння, так і логічне мислення є аналітико-синтетичною діяльністю, проте між ними є істотні відмінності по їх джерелу, дидактичній функції і суб'єктивному переживанню.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
8
В процесі мислення учень самостійно (в ході аналітико-синтетичної діяльності) приходить до нових висновків. В процесі розуміння він з'ясовує сенс і несуперечність висновку, зробленого вчителем. При розумінні відбувається осмислення і засвоєння готового повідомлення, при мисленні виводиться нове знання. Розуміння і суб'єктивно представляється інакше, ніж логічне мислення. Суть розуміння - в пізнанні, усвідомленні, з'ясуванні і фіксації в свідомості учнів чогось нового в тому, що сприймається і засвоюється. Відмінність між мисленням і розумінням величезне. Учневі набагато легше простежити за логічністю висновку, його новизни, чим отримати цей висновок на основі власної аналітико-синтетичної діяльності. Прийомами розвитку мислення учнів на уроках фізики є: евристична бесіда, евристичні лабораторні роботи, логіко-пошукові завдання, деякі прийоми роботи з підручником і ін. Розвитку логічного мислення сприяють різного роду фізичні завдання, лабораторні роботи, роботи з дидактичним матеріалом і так далі Творче мислення Згідно з сучасними переконаннями, процес наукової творчості здійснюється в три етапи: I етап характеризується виникненням (в ході пізнання або практичної діяльності) проблемної ситуації, первинним аналізом її і формулюванням проблеми. II етап творчого процесу - етап пошуку шляху вирішення проблеми. Цей пошук здійснюється в ході детального аналізу проблеми на основі наявних знань. У разі потреби знання про об'єкт дослідження, що вивчається, можна поповнити, вивчаючи відповідну літературу або виконуючи необхідні експериментальні дослідження. Часто принцип рішення знаходять чисто логічно, строго доказово. Інколи об'єкт дослідження пізнається недостатньо, а знання про нього не лише неповні, але і суперечливі. В цьому випадку доказово вивести принцип вирішення проблеми, яка вирішується не вдається. На допомогу приходить інтуїція. При наполегливому дослідженні проблеми настає момент, коли принцип рішення убачається, хоча він ще не доведений (не встановлений експериментально, не виведений теоретично). III етап творчого пізнання - етап втілення знайденого (або вгаданого) принципу вирішення проблеми і його перевірка. На цьому етапі принцип рішення реалізується у вигляді певних результатів творчості: рішення нової задачі, обґрунтування і розробка конструкції, теорії і так далі Отримані результати перевіряють експериментально, погоджують з іншими теоретичними даними і так далі. Така коротка схема творчого пізнавального процесу. Насправді він набагато складніший. Первинне формулювання проблеми часто буває неадекватне завданню,
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
9
що стоїть; в ході дослідження доводиться перевіряти і відкидати багато помилкових гіпотез. Але детальніший розгляд цього питання не входить в наше завдання. Розглянута структура творчої пізнавальної діяльності дозволяє виділити істотні риси творчого мислення. Для творчого мислення характерні не лише розвиненість логічного мислення, широта знань, але і гнучкість, критичне мислення, швидкість актуалізації потрібних знань, здібність до вислову інтуїтивних думок, вирішення завдань в умовах неповної детермінованості. В навчальному процесі до творчих доцільно відносити всі ті завдання, принцип виконання яких не вказаний, а часто і не відомий таким учням явно. Він має бути сформульований ними самостійно, в ході аналізу завдання, на основі наявних знань і накопиченого досвіду при вирішенні нестандартних завдань. Виділені три рівні розумової діяльності можуть бути покладені в основу системи роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів. Вихідним моментом в цій роботі повинне стати забезпечення глибокого розуміння учнів навчального матеріалу, що викладається вчителем або в книзі (I рівень). Лише на тлі систематичної роботи, що забезпечує глибоке розуміння учнями матеріалу, можуть застосовуватися різні прийоми і завдання, що вимагають від учнів самостійного вирішення пізнавальних завдань уроку на II і III рівнях пізнавальної активності (тобто на основі логічного або творчого мислення).
4. Формування мотивів навчання
Мотиви, що спонукають до набуття знань, можуть бути різними. До них відносяться перш за все широкі соціальні мотиви: необхідно добре вчитися, аби в майбутньому опанувати бажану спеціальність, принести більше користі, почуття обов'язку, відповідальності перед колективом тощо. Проте, як показують дослідження, серед усіх мотивів навчання найдієвішим є інтерес до предмету. Інтерес до предмету усвідомлюється такими учнями раніше, ніж інші мотиви навчання, ним вони частіше керуються в своїй діяльності, він для них значиміший (має особову цінність) і тому є дієвим, реальним мотивом знань. З цього, звичайно, не витікає, що вчити школярам потрібно лише те, що їм цікаве. Пізнання – це праця, що вимагає великої напруги. Тому необхідно виховувати в учнів силу волі, уміння долати труднощі, щепити їм відповідальне відношення до своїх обов'язків. Але одночасно потрібно прагнути полегшувати їм процес пізнання, роблячи його привабливим. Ще К. Д. Ушинський писав: «... учення, позбавлене всякого інтересу і узяте лише силою примусу... вбиває в учневі охоту до навчання, без якого він далеко не піде». Під пізнавальним інтересом до предмету розуміється вибіркова спрямованість психічних процесів людини на об'єкти і явища
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
10
навколишнього світу, при якій спостерігається прагнення особи займатися саме даною областю. Інтерес - потужний спонукач активності особи, під його впливом всі психічні процеси протікають особливо інтенсивно і напружено, а діяльність стає захоплюючою і продуктивною. «Єство пізнавального інтересу в прагненні школяра проникнути в пізнавану область більш глибоко і грунтовно, в постійній спонуці займатися предметом свого інтересу». У формуванні пізнавального інтересу школярів можна виділити декілька етапів. Спочатку він виявляється у вигляді цікавості - природної реакції людини на все несподіване, інтригуючи. Цікавість, викликана несподіваним результатом досліду, цікавим фактом, приковує увагу і до даного уроку, і до матеріалу, що вивчається, але не переноситься на інші уроки. Це нестійкий, ситуативний інтерес. Вищою стадією інтересу є допитливість, коли учень проявляє бажання глибше розібратися, зрозуміти явище, що вивчається. В цьому випадку учень зазвичай активний на уроці, ставить вчителеві питання, бере участь в обговоренні результатів демонстрацій, наводить свої приклади, читає додаткову літературу, конструює прилади, самостійно проводить досліди тощо. Проте допитливість учня зазвичай не поширюється на вивчення всього предмету. Матеріал іншої теми, розділу може виявитися для нього «нудним», і інтерес до вивчення предмету зникає. Тому завдання полягає в тому, аби підтримувати допитливість і прагнути сформувати в учнів стійкість і інтерес до предмету, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, використовувані в ньому методи пошуку і доказів нових знань, в навчанні його захоплює сам процес збагнення нових знань, а самостійне вирішення проблем, нестандартних завдань приносить задоволення. Як всі психічні особливості особи, інтерес зароджується і розвивається в процесі діяльності. Оскільки пізнавальний інтерес виражається в прагненні глибоко вивчити даний предмет, вникнути в єство пізнаваного, то розвиток і становлення інтересу спостерігається в умовах розвиваючого навчання. Досвід самостійної діяльності сприяє тому, щоб цікавість і первинна допитливість переросли в стійку рису особи - пізнавальний інтерес. Як показують дослідження, дуже великий вплив на формування інтересів школярів роблять форми організації навчальної діяльності. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку, доказове пояснення матеріалу, чітка структура уроку, використання в навчальному процесі всіляких самостійних робіт, творчих завдань і так далі - все це є потужним засобом розвитку пізнавального інтересу. Школярі при такій організації навчального процесу переживають цілий ряд позитивних емоцій (радість при опануванні досконаліших способів діяльності, відчуття успіху при
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
11
глибшому пізнанні світу, відчуття власної гідності тощо), які сприяють підтримці і розвитку їх інтересу до предмету. Одним із засобів пробудження і підтримки пізнавального інтересу є створення в ході навчання проблемних ситуацій і розгортання на їх основі активної пошукової діяльності учнів. При створенні проблемних ситуацій вчитель протиставляє нові факти і спостереження системі знань, що склалася, і робить це в гострій, суперечливій формі. Протиріччя, що розкриваються, служать сильним спонукальним мотивом навчальної діяльності. Вони породжують прагнення зрозуміти суть, розкрити протиріччя. В цьому випадку активна пошукова діяльність учнів підтримується безпосереднім, глибоким, внутрішнім інтересом. Важливою умовою розвитку інтересу до предмету є стосунки між учнями і вчителем, які складаються в процесі навчання. Виховання пізнавального інтересу до предмету у школярів багато в чому залежить і від особи вчителя. Якими ж якостями повинен володіти вчитель, аби його стосунки з учнями сприяли появі і вияву цікавості до предмету? Як показують дослідження Р. І. Щукіної, ними перш за все є: — ерудиція вчителя, уміння пред'являти учням необхідні вимоги і послідовно ускладнювати пізнавальні завдання. Такі вчителі забезпечують в класі інтелектуальний настрій, залучають учнів до радості пізнання; — захопленість предметом і любов до роботи, уміння спонукати різних вирішень пізнавальних завдань учнів до пошуку; — доброзичливе відношення до учнів, що створює атмосферу повної довіри, співчутливості. Все це веде до того, що можна спокійно подумати, знайти причину помилки, порадіти своєму успіху і успіху товариша і т. д.; — педагогічний оптимізм - віра в учня, в його пізнавальні сили, уміння своєчасно побачити і підтримати слабкі, ледве помітні паростки пізнавального інтересу і тим спонукати бажання дізнаватися, вчитися. Р. І. Щукіна наголошувала на тому, що: «Наука є наука і нічого не носить в собі. Виховний же елемент лежить у викладанні наук, в любові вчителя до своєї науки і в люблячій передачі її, від учителя до учня. Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не заставляв учити, наука не виробить виховного впливу». Занижений рівень вимог до пізнавальної діяльності учнів, формальний підхід вчителя до своєї роботи, дратівливість вчителя ведуть до втрати в учнів інтересу до предмету, до конфлікту з учителем, до руйнування взаємного розуміння між учителем і учнями. Правильний стиль стосунків з учнями (діловий, захопливий, доброзичливий) - основа успіху педагогічної діяльності.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
12
Щоб пробудити і розвинути інтерес до фізики, вчитель повинен любити свій предмет, розглядати виховання учнів і навчання їх фізиці як високий суспільний обов'язок, співвідносити завдання навчання і виховання учнів з соціальноекономічними завданнями суспільства і у всіх своїх діях і вчинках проявляти себе як особа, що володіє активною життєвою позицією. Отже, формування інтересу школярів до предмету - складний процес, що передбачає використання різних прийомів в системі засобів розвиваючого навчання і правильного стилю стосунків між вчителем і учнями.
Рекомендована література:
1. Л. А. Иванова. Активизация познавательной деятельности учащихся. - М: Просвещение ,1983- 118 с. 2. Н. М. Зверева. Активизация мышления учащихся на уроках. - М: Просвещение, 1980 – 260 с. 3. Півень Л. М. Активізація пізнавальної діяльності школярів шляхом використання інтерактивних методів навчання / Л. М. Півень. – Миколаїв, 2003.– 36 с. 4. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136. 5. Пометун О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання : наук.- метод. посіб. /Пометун О., Пироженко Л. – К. : А.С.К., 2004. – 192 с.
Контрольні запитання:
1. Назвіть основні рівні мислиневої діяльності школярів. 2. Якими якостями повинен володіти вчитель, аби його стосунки з учнями сприяли прояву цікавості до навчального предмету? 3. Назвіть мотиви, що спонукають учнів до набуття знань, умінь і навичок
Комментариев нет:
Отправить комментарий