Тема 4. Основні ідеї концепції різнорівневої диференціації. Планування обов’язкових результатів навчання
Зміст
1. Диференціація в освіті. Види диференціації 2. Рівні диференціації 3. Планування обов’язкових результатів навчання
1. Диференціація в освіті. Види диференціації
Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість надає школярам диференціація освіти. Диференціація (лат. differentia — відмінність) в освіті — процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи (підсистем). Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв — мети, методів, змісту освіти тощо. Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси тощо. Існує кілька видів диференціації: 1) за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними чи окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх розподіляють по класах А, В, С і навчають за відповідними програмами, маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних); 2) за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим рівнем і в меншому обсязі; 3) за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають навики майбутньої професії (музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов тощо); 4) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших предметів);
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
2
5) за талантами дітей: пошук (проведення різноманітних олімпіад, конкурсів) талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст, методику навчання.
2. Рівні диференціації
Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макро- та мезорівня, то йдеться про існування різних типів середніх навчальних закладів: загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні заклади мають академічний профіль, призначені для обдарованої молоді, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі навчальні заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку певних здібностей та навичок. Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школікомплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, в якій створені спеціалізовані класи. Ще одним видом диференціації на мезорівні є створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, в яких учні згруповані на підставі слабкого рівня успішності та на підставі академічних здібностей. Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних навичок. Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя передбачає, що всі учні одержують однакові завдання, але слабшим надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легше завдання, але згодом ускладнюють додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціація завдань за містом може здійснюватися на підставі кількості завдань, за ступенем їх трудності, самостійності виконання. На практиці такий поділ здійснюють на підставі реальних навчальних можливостей учнів. Відповідно до навчальних можливостей, учнів умовно поділяють на групи: 1) учні з дуже високими навчальними можливостями. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності; 2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
3
3) учні із середніми навчальними можливостями. Вони можуть непогано вчитися, але їм заважає низька навчальна працездатність; 4) учні з низькими навчальними можливостями. Мають слабку здатність до навчання і низьку навчальну працездатність, вимагають спеціального підходу педагога. Формуючи такі групи, слід пам'ятати, що учні не повинні здогадуватися про причини їх поділу на групи. У складі групи може бути 4—6 учнів. Група може бути гомогенна (однорідна, учні мають однаковий рівень навчальних можливостей) або гетерогенна (неоднорідна, учні мають різний рівень навчальних можливостей). Групове навчання сприяє використанню пошукових завдань, створює передумови для використання комплексних розумових дій. Навчальні завдання вирішуються у процесі спілкування учнів у групі, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей. Учитель здійснює розподіл праці між учнями групи, формулює основні та додаткові запитання, розраховує час на їх виконання, здійснює оперативний контроль. При цьому він прогнозує власну педагогічну діяльність на занятті. На початку XXI ст. диференціація та індивідуалізація навчання і виховання учнів стала основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів України. Створюється педагогічна система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдарованими дітьми, так і попередження неуспішності й відставання учнів. Це досягається, зокрема, ефективним поєднанням інваріантної та варіативної складових Базового навчального плану в задоволенні запитів учнів і досягненні ними найкращих освітніх результатів. Такий підхід уможливлює варіативність робочих планів, за якими працюють середні навчальні заклади.
3. Планування обов’язкових результатів навчання
Подальше входження України у світове інформаційне суспільство потребує конструювання в освіті систем здатних до самоорганізації, формування у учнів навичок самостійного оволодіння знаннями і сприяння розвитку індивідуальних творчих здібностей. Тому постала проблема перебудови методології процесу навчання та підвищення його ефективності для реалізації функції предметного аналізу. З метою вивчення даної проблеми проведено моніторингове дослідження: діагностування ускладнень засвоєння навчального матеріалу з фізики; корекцію спрямованості навчального процесу; дослідження динаміки зміни знань з фізики;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
4
виявлення рівня навчальних досягнень учнів; стану психологічної комфортності учнів. Рівень гармонійного розвитку дитини визначається впливом усього комплексу факторів суспільства, до яких належать і стресовий фактор педагогічних впливів, і раціональність організації навчально-виховного процесу, і адекватність методів навчання, і емоційно-мотиваційна сфера. Виникає суттєва необхідність забезпечити реальну самооцінку кожного учня про стан його навчальної підготовки і провести своєчасну корекцію цього стану відповідно до можливостей та потреб. Аналізуючи стан засвоєння учнями навчального матеріалу, визначають форми корекції знань учнів: індивідуальні, або колективні. Визначення форм корекції знань передбачає врахування індивідуальних можливостей кожного учня і визначення конкретної мети подальшої навчальної діяльності: розвиток творчих здібностей учня; ліквідація прогалин в системі знань; розвиток логічного мислення; контроль за засвоєнням понятійного апарату; корекція самооцінки учня; подолання стресового фактору; вплив на емоційно-мотиваційну складову навчальної діяльності учня і т.д. Система контролю і корекції знань вимагає спіралеподібної побудови матеріалу, це дозволяє: неодноразово повертатись до пройденого матеріалу; забезпечувати різнорівневу доступність інформації; розширювати загальноосвітню базу учнів; зміцнювати зв’язки між попереднім досвідом і новими знаннями; скорочувати навчальний час; інтегрувати різного роду інформації; одержувати завершену форму предметного знання; формувати цілісну картину світу. Для проведення моніторингового дослідження на рівні інструменту доцільно використовувати тестові завдання. При складанні моніторингових тестових завдань варто враховувати відповідність рівнів засвоєння навчального матеріалу:
I. Понятійний (розпізнай) (№1 – 3 запитання) II. Репродуктивний (відтвори) (№4 – 6 запитання) III. Алгоритмічно-дійовий (за планом) (№7 – 9 запитання) IV. Творчий (інтегративний) (№10 – 12 запитання)
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
5
В подальшому добирати відповідно одновидові (типові) завдання з рівнево наростаючою складністю
1 2 І (1 бал) 3
4 5 ІІ (1 бал) 6
7 8 ІІІ (2 бали) 9
10 11 ІV (3 бали) 12
“_” “=” - однотипні завдання різного рівня складності Тестові завдання такого типу забезпечують моніторингові дослідження якості засвоєння навчального матеріалу учнями.
Аналіз стану засвоєння навчального матеріалу учнями
№ з/п
П.І. учня Номер завдання тесту mах к-ть можли -вих балів
К-ть реально набраних балів
Якість засвоєнн я навч. матеріал у
Форми корекції знань учнів
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
1. 2. К-ть реально набраних балів К-ть можливих балів Якість виконання завдань теми Рейтингова оцінка не визначає однозначно рівень навчальних досягнень учня, а несе в собі діагностико-коригувальні функції і дає можливість структурувати знання учнів, визначати їх місце в системі навчального матеріалу.
Рекомендована література:
1. С.О. Демченко “Основні принципи визначення змісту спеціальних дисциплін” Черкаси, 2005.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
6
2. О.М. Пєхотса “Освітні технології: Навчально-методичний посібник ” Київ.: “А.С.К.”, 2001. 3. Сергєєв О. Становлення, досягнення i перспективи розвитку дидактики фiзики в Українi (XVIII ст.- 1917 р.). // Фiзика та астрономiя в школi.- 2006.- № 2. 4. Аванесов В.С.Тесты в социологическом исследовании. – М.: Наука, 1982. 5. Гузеев В.В. Оценки, рейтинг, тест //Школьные технологии.–1998.–Ч.ІІІ-№3 6. Дахин А.Н. Педагогический мониторинг: концепция и применение //Школьные технологии. –1997. –№3.
Контрольні запитання: 1. На яких підставах, за якими напрямами здійснюється диференціація навчання та виховання учнів? 2. Обґрунтуйте види диференціації навчальної діяльності. 3. На які групи можна поділити учнів відповідно до їх навчальних можливостей? 4. У чому полягає готовність учителя до диференційованого навчання? 5. Які складові системи контролю і корекції знань.
Зміст
1. Диференціація в освіті. Види диференціації 2. Рівні диференціації 3. Планування обов’язкових результатів навчання
1. Диференціація в освіті. Види диференціації
Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість надає школярам диференціація освіти. Диференціація (лат. differentia — відмінність) в освіті — процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи (підсистем). Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв — мети, методів, змісту освіти тощо. Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси тощо. Існує кілька видів диференціації: 1) за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними чи окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх розподіляють по класах А, В, С і навчають за відповідними програмами, маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних); 2) за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим рівнем і в меншому обсязі; 3) за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають навики майбутньої професії (музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов тощо); 4) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших предметів);
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
2
5) за талантами дітей: пошук (проведення різноманітних олімпіад, конкурсів) талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст, методику навчання.
2. Рівні диференціації
Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макро- та мезорівня, то йдеться про існування різних типів середніх навчальних закладів: загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні заклади мають академічний профіль, призначені для обдарованої молоді, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі навчальні заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку певних здібностей та навичок. Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школікомплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, в якій створені спеціалізовані класи. Ще одним видом диференціації на мезорівні є створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, в яких учні згруповані на підставі слабкого рівня успішності та на підставі академічних здібностей. Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних навичок. Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя передбачає, що всі учні одержують однакові завдання, але слабшим надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легше завдання, але згодом ускладнюють додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціація завдань за містом може здійснюватися на підставі кількості завдань, за ступенем їх трудності, самостійності виконання. На практиці такий поділ здійснюють на підставі реальних навчальних можливостей учнів. Відповідно до навчальних можливостей, учнів умовно поділяють на групи: 1) учні з дуже високими навчальними можливостями. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності; 2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
3
3) учні із середніми навчальними можливостями. Вони можуть непогано вчитися, але їм заважає низька навчальна працездатність; 4) учні з низькими навчальними можливостями. Мають слабку здатність до навчання і низьку навчальну працездатність, вимагають спеціального підходу педагога. Формуючи такі групи, слід пам'ятати, що учні не повинні здогадуватися про причини їх поділу на групи. У складі групи може бути 4—6 учнів. Група може бути гомогенна (однорідна, учні мають однаковий рівень навчальних можливостей) або гетерогенна (неоднорідна, учні мають різний рівень навчальних можливостей). Групове навчання сприяє використанню пошукових завдань, створює передумови для використання комплексних розумових дій. Навчальні завдання вирішуються у процесі спілкування учнів у групі, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей. Учитель здійснює розподіл праці між учнями групи, формулює основні та додаткові запитання, розраховує час на їх виконання, здійснює оперативний контроль. При цьому він прогнозує власну педагогічну діяльність на занятті. На початку XXI ст. диференціація та індивідуалізація навчання і виховання учнів стала основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів України. Створюється педагогічна система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдарованими дітьми, так і попередження неуспішності й відставання учнів. Це досягається, зокрема, ефективним поєднанням інваріантної та варіативної складових Базового навчального плану в задоволенні запитів учнів і досягненні ними найкращих освітніх результатів. Такий підхід уможливлює варіативність робочих планів, за якими працюють середні навчальні заклади.
3. Планування обов’язкових результатів навчання
Подальше входження України у світове інформаційне суспільство потребує конструювання в освіті систем здатних до самоорганізації, формування у учнів навичок самостійного оволодіння знаннями і сприяння розвитку індивідуальних творчих здібностей. Тому постала проблема перебудови методології процесу навчання та підвищення його ефективності для реалізації функції предметного аналізу. З метою вивчення даної проблеми проведено моніторингове дослідження: діагностування ускладнень засвоєння навчального матеріалу з фізики; корекцію спрямованості навчального процесу; дослідження динаміки зміни знань з фізики;
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
4
виявлення рівня навчальних досягнень учнів; стану психологічної комфортності учнів. Рівень гармонійного розвитку дитини визначається впливом усього комплексу факторів суспільства, до яких належать і стресовий фактор педагогічних впливів, і раціональність організації навчально-виховного процесу, і адекватність методів навчання, і емоційно-мотиваційна сфера. Виникає суттєва необхідність забезпечити реальну самооцінку кожного учня про стан його навчальної підготовки і провести своєчасну корекцію цього стану відповідно до можливостей та потреб. Аналізуючи стан засвоєння учнями навчального матеріалу, визначають форми корекції знань учнів: індивідуальні, або колективні. Визначення форм корекції знань передбачає врахування індивідуальних можливостей кожного учня і визначення конкретної мети подальшої навчальної діяльності: розвиток творчих здібностей учня; ліквідація прогалин в системі знань; розвиток логічного мислення; контроль за засвоєнням понятійного апарату; корекція самооцінки учня; подолання стресового фактору; вплив на емоційно-мотиваційну складову навчальної діяльності учня і т.д. Система контролю і корекції знань вимагає спіралеподібної побудови матеріалу, це дозволяє: неодноразово повертатись до пройденого матеріалу; забезпечувати різнорівневу доступність інформації; розширювати загальноосвітню базу учнів; зміцнювати зв’язки між попереднім досвідом і новими знаннями; скорочувати навчальний час; інтегрувати різного роду інформації; одержувати завершену форму предметного знання; формувати цілісну картину світу. Для проведення моніторингового дослідження на рівні інструменту доцільно використовувати тестові завдання. При складанні моніторингових тестових завдань варто враховувати відповідність рівнів засвоєння навчального матеріалу:
I. Понятійний (розпізнай) (№1 – 3 запитання) II. Репродуктивний (відтвори) (№4 – 6 запитання) III. Алгоритмічно-дійовий (за планом) (№7 – 9 запитання) IV. Творчий (інтегративний) (№10 – 12 запитання)
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
5
В подальшому добирати відповідно одновидові (типові) завдання з рівнево наростаючою складністю
1 2 І (1 бал) 3
4 5 ІІ (1 бал) 6
7 8 ІІІ (2 бали) 9
10 11 ІV (3 бали) 12
“_” “=” - однотипні завдання різного рівня складності Тестові завдання такого типу забезпечують моніторингові дослідження якості засвоєння навчального матеріалу учнями.
Аналіз стану засвоєння навчального матеріалу учнями
№ з/п
П.І. учня Номер завдання тесту mах к-ть можли -вих балів
К-ть реально набраних балів
Якість засвоєнн я навч. матеріал у
Форми корекції знань учнів
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
1. 2. К-ть реально набраних балів К-ть можливих балів Якість виконання завдань теми Рейтингова оцінка не визначає однозначно рівень навчальних досягнень учня, а несе в собі діагностико-коригувальні функції і дає можливість структурувати знання учнів, визначати їх місце в системі навчального матеріалу.
Рекомендована література:
1. С.О. Демченко “Основні принципи визначення змісту спеціальних дисциплін” Черкаси, 2005.
© Кода С.В., СОІППО 2017 р.
6
2. О.М. Пєхотса “Освітні технології: Навчально-методичний посібник ” Київ.: “А.С.К.”, 2001. 3. Сергєєв О. Становлення, досягнення i перспективи розвитку дидактики фiзики в Українi (XVIII ст.- 1917 р.). // Фiзика та астрономiя в школi.- 2006.- № 2. 4. Аванесов В.С.Тесты в социологическом исследовании. – М.: Наука, 1982. 5. Гузеев В.В. Оценки, рейтинг, тест //Школьные технологии.–1998.–Ч.ІІІ-№3 6. Дахин А.Н. Педагогический мониторинг: концепция и применение //Школьные технологии. –1997. –№3.
Контрольні запитання: 1. На яких підставах, за якими напрямами здійснюється диференціація навчання та виховання учнів? 2. Обґрунтуйте види диференціації навчальної діяльності. 3. На які групи можна поділити учнів відповідно до їх навчальних можливостей? 4. У чому полягає готовність учителя до диференційованого навчання? 5. Які складові системи контролю і корекції знань.
Комментариев нет:
Отправить комментарий